http://poradumo.pp.ua

Online Журнал-Світ порад.
Головна сторінка
» » Розповіді про весну для 1,2,3, 4 класу

Розповіді про весну для 1,2,3, 4 класу

Розповіді про весну для 1,2,3, 4 класу


Розповіді про весну для дітей молодшого шкільного віку


Оповідання для позакласного читання в 1-4 класах.
Цікаві та пізнавальні [b] розповіді [/b] про весняну природу, про поведінці птахів навесні, про поведінку тварин навесні.

Олексій Ремізов


(З книги «Посолонь»)


ВЕСНА-КРАСНА ЧЕРНИЦЬ


Мені сказали, там хтось прийшов, у сінях стоїть.
Вийшов я з хати, а там, бачу, - черниць варто.
- Здрастуй! - каже і смиться на мене пильно, ніби перевіряє щось.
Маленький черниць, біленький.
- Здрастуй, що тобі треба?
- Так, по будиночках ходжу. - Подає мені гілочку.
- Що це, черниць, ніяк листочки!
- Листочки. - І посміхається.
А я вже від радості не знаю, що й робити. Кімната, рами - і раптом ця гілка з зеленими, зовсім-зовсім крихітними олійними листочками.
- Хочеш, черниць, бубликів турецьких, у нас тут на розі печуть?
- Ні.
- Чого ж тобі, молочка хочеш?
- Ні.
- Ну, яблочков?
- Медку б з'їв трошки.
- Медку Господи, черниць! Я тебе десь бачив.
Черниць посміхається.
Міцно тримаю зелену гілку. Листочки визирають.
Моя гілка, мої листочки! Черниць стоїть, усміхається.

Олексій Ремізов


КРАСОЧКИ


- Дзень-дзень-дзень
- Хто там?
- Ангел.
- Навіщо?
- За кольором.
- За яким?
- За незабудкою.
Вийшла Незабудка, заіскрилися сині оченята. Взяв Ангел синю крихту, притиснув до теплого білого крильцям і полетів.
- Стук-стук-стук
- Хто там?
- Біс.
- Навіщо?
- За кольором.
- За яким?
- За ромашкою!
Вийшла Ромашка, простягнула білі ручки. Полоскотав Біс вертушці жовтенька пузичко, підхопив собі на волохаті лапки і втік.
- Дзень-дзень-дзень
- Хто там?
- Ангел.
- Навіщо?
- За кольором.
- За яким?
- За фіалкою.
Вийшла Фіалка, кивнула блакитною головкою. Приголубил Ангел черноглазку і полетів.
- Стук-стук-стук
- Хто там?
- Біс.
- Навіщо?
- За кольором.
- За яким?
- За гвоздикою.
Вийшла Гвоздика, зарум'янилися білі щічки. Біс її в оберемок і втік.
Знову дзвонив дзвоник - прилітав Ангел, питав колір, брав квіточку. Знову колотила колотушка - вдавався Біс, питав колір, забирав квіточку.
Так всі квіти і розібрали.
Сіли Ангел і Демон на пагорбі в сонечко. Біс зі своїми квітами наліво, Ангел зі своїми квітами направо.
Тихо в Ангела. Гладять тихенько квіточки білі крильця, дмуть тихенько на пір'ячко.
Домовленість не сміятися, хто засміється, той піде до Біса.
Ангел смиться серйозно.
- Чим ти грішна, Незабудка? - починає сповідувати шахрайку.
Незабудка потупила очі, губки кусає - ось розсміється.
Ліворуч у Біса таке твориться, будь ти кисіль киселем, і то засмієшся. Підпалював Біс квіточки: сам мордочку будує - квіточки мордочку будують, сам робить моську - квіточки роблять моську, сам пики корчить - квіточки пики корчать, нявкають, кують, дзиґою вертяться дзигою і так-то і так-то - ось як!
Незабудка роззявила рот і пирснула.
- Іди, іди до Біса! - закричали квіточки.
Пішла Незабудка наліво. Тихо в Ангела. Гладять тихенько квіточки білі крильця, дмуть тихенько на пір'ячко. А наліво гуготня - Біс тішиться. Ангел смиться серйозно, сповідує:
- Чим ти грішна, Фіалка? Настала бровки Фіалка, кріпилася-кріпилася, не витерпіла і посміхнулася.
- Іди, іди до Біса! - кричали квіточки.
Пішла Фіалка наліво.
Так все квіточки, які були у Ангела, не могли втриматися й розреготалися.
І стало у Біса багато безліч білих і синіх - цілий лужок.
Високо стояло на небі сонечко грало по лужку зайчиком.
Тут прибігла звідкись сім бесенят, і ще сім бесенят, і ще сім, і таку метушню підняли, такого рогача-стрекоча задавати пустилися, перекидалися, скакали, пищали, буцалися, танцювали, та так, що й сказати неможливо.
Квіточки туди ж, за ними - і! як весело - тільки платтячка майорять синенькі, біленькі.
Кружляли-кружляли. Оголтели зовсім бісики, полізли м'яти квіточки та тискати, а де під шумок і щипнут, ой-ой як!
Зіжмакані квіточки вже ледь гойдаються. Попити запросили.
Ангел піднявся з гірки, поманив білим крилом темну хмаринку. Припливла темна хмарка, посміхнулася. Пішов дощик.
Квіточки і попили досхочу.
А бісики тим часом поховалися в кущі. Бісики дощику не люблять, тому що вони і не п'ють.
Ангел побачив, що квіточкам досить водиці, махнув білим крилом, сказав хмаринці:
- Буде, хмаринка, пливи собі.
Попливла хмаринка. Здалося сонечко.
Ангелята з'явилися, влаштували веселку.
А квіточки схопилися за ручки та бігом пальниками з гірки -
Гори-гори ясно,
Щоб не згасло
Почухались бісики, вилізли з-під кущика так стрімголов за квіточками, а вже не наздогнати, - далеко. Покрутилися-повертелись, показали ангелятам шишики, та й розсипалися по полю.
Тихо летіли над полем птиці, поверталися з теплою прихильник.
Бісики колупалися в землі, курликали - пташок вважали, а з ними і Біс-за - жига рогата.

Олексій Ремізов


КОСТРОМА


Трохи тільки ліс одягнеться листочками і тепле небо завьется білястими чолкуами, скине Кострома свою колючку - ежовую шубку, протре глазиньки та з стодоли на всі чотири сторони, куди взглянется, і піде собі.
Йде вона з талим болотцам, за вспаханним полів та де-небудь на зеленій галявині і заляже; лежить-валяється, черевце собі лапкою чухає, черевце у Костроми мяконькое, переливається.
Любить Кострома посвяткувати, блінков поїсти та кисельку журавлинного з сливочками та з пеночками. А так вона нікого не їсть, тільки видається: зловить своїм жовтеньким усиком мушку якусь комашку, посмокче язичком медові крильця, а потім і випустить - нехай їх!
Теплінь, теплінь, благодать одна!
Ще любить Кострома з малими ребятками повозитися, поваландаться: по серцю їй лепуни-щекотуньи малесенькі.
Знає вона про те, що в колисках діється, і хто груди смокче, і хто молочко сьорбає, кличе кожне дитя по імені і всіх відрізнити може.
І всі від мала до велика величають Кострому пісенькою.
На те вона і Кострома-Костромушка.
Лежить Кострома, валяється, розминає свої білі кісточки, черевцем прямо до сонечку.
Запримітять де дітлахи її лице, та гайда гуртом взапуски. І скачуть пташинки пестренькие, бігом біжать, тягнуться стрічкою і чувиркают-чивикают, як горобчики.
А наскочать на галявину, візьмуть один одного за руки так кругом, кругом Костромушки і підуть танцювати.
Танцюють і танцюють, співають пісеньку.
А вона лежить, лежона-нежона, ніжиться, валяється.
- Вдома Кострома?
- Вдома.
- Що вона робить?
- Спить.
І знову закружляють, закрутяться, ніжками тупотять-притопивают, а голосочки, як бубонці, і дзвенять і заливаються, - не наздогнати і птиці за такими свистульками.
- Вдома Кострома?
- Вдома.
- Що вона робить?
- Встає.
Постає Кострома, піднімається на лапочки, обводить глазиньками, поводить жовтеньким усиком, надається: кого б їй наперед зловити.
- Вдома Кострома?
- Вдома.
- Що вона робить?
- Свербить.
Так коло за колом ходять по сонцю кругом Костромушки, грають пісеньку, допитивают: що Кострома поробляє?
А Кострома-Костромушка і пила, і поїла, і в баню пішла, і з лазні повернулася, сіла чай пити, чаю попила, прикурнула на трішечки, встала, гуляти збирається
- Вдома Кострома?
- Вдома.
- Що вона робить?
- Померла.
Померла Кострома, померла!
І піднімається такий крик і вереск, що самі звірі-звірі, які вийшли з - за ялинників на Костромушку посмитися, ла - тати на поступки, - ось який крик і вереск!
І кидаються всі вперемішку на мертву, піднімають її до себе на руки і несуть ховати до ключика.
Померла Кострома, померла!
Йдуть та йдуть, несуть мертву, несуть Костромушку, співають пісеньку.
В'ється пісенька, перепурхує, блакитним жучком з квітки по травушке, повіває вітерець, розплітає у дівчаток коски, махає стрічками і дзвенить-дзижчить, відгукується далеко за тим синім лісом.
Поле проходять, галявинку, лісок за ліском, проходять калиновий міст, ось і ярок, ось ключик - і біжить і недвижен - сіра іскорка-бджілка
І раптом розкриває Кострома свої мертві глазиньки, пошевеливает жовтеньким усиком, - ам!
Ожила Кострома, ожила!
З криком і вереском опускають додолу Костромушку та хто куди - врозтіч.
Миттю схопилася Костромушка на ноги та бігом, бігом - наздогнала, переловила всіх, - возяться. Стіг з квіточок! Реготу, реготу скільки, - писк, визготня. Лоскоче, цілує, козу робить, усиком водить, буцається, сама піддається, - попалася! Гляньте-но! гляньте-но, як забарахтались! - повалили Костромушку, санчата загнули, щипають, лоскочуть - мала купа, та не зовсім! І! - розсипався стіг з квіточок.
Ожила Кострома, ожила!
Вирвалася Костромушка так швидко до ключика, припала до ключика, наситилася і знову на галявину пішла.
І лягла на зелену, на прохолодну. Лежить, розвалилася, валяється, лапкою черевце чухає, - черевце у Костроми мяконькое, переливається.
Теплінь, теплінь, благодать одна!
Там розорані поля зеленій зеленятся, там у синьому лісі з нір і барлогів виходять, ідуть і течуть по чорним утолокам, за пробойним стежках Божі звірі, там на згубному болоті в червоному верболозі Леснь-птах гніздо в'є, там за болотом, за лісом Єгорій батогом б'є
Пісенька в'ється, перепурхує з квіточки по травушке, строката пісенька-стрічка
А над полем і полем, лісом і лісом прямо над Костромушкой - небо - церква хлібна, калачем замкнені, млинцем затворена.

Олексій Ремізов
КІШКИ І МИШКИ


Плуталися мишки в полі. Тягли кульок з кістяними зубами: чимало їх за зиму потрапило від хлопців в нірку. А тепер приходила пора за зуб кістяний віддавати зуб залізний, а багато треба зубів, мишки не знали.

Шлях їм лежав полем в молоденький березняк. Там під Заячими вушками - конваліями, у Громовий стрілки могли вони добре примоститися і злагодити нелегка справа. Ні Громова стріла, ні білі Заячі вушка не видадуть мишок.

Пройшов вечор дощик з громом та блискавкою, і жаринь, що твоє літо.

Просувалися мишки не споро.

Одна мишка на чолі йшла, казала дорогу хвостиком, - свистуха відчайдушна, дурила всім мишкам голову.

- Нікого я не боюся, - егозила єгоза, подшаркивала рожевої золотком, - самому Коту на лапу наступлю, шукай-свищі, вивернусь!

Пихкали мишки, сму давалися, так отговор казали: накличе ще біди який, ніг не збереш.

А вже Кот-Котонай і йде з своєї Кото - феевной, пижит сиве усищи, співає пісеньку.

Мишка на нього:

- Хто ти такий?

- Та я Кіт-Котонай! - зсмувався Кіт.

- А я тебе не боюся.

- Чого мене боятися, - завів Котонай солодко зелені очі, - я нічого поганого не зроблю.

- А тобі мене не спіймати!

- Ну, це ще побачимо.

- І не смотревши...

Але вже Кіт наершился, прицелил очей, хотів на мишку кинутися.

А мишка стала на п'ятки, стулила хвостик проміж лапок, пошевеливает хвостиком.

- Ні вже, - каже, - так цього не годиться, ти сядь ось тут на камінець і сиди смирно, а нам давай твою Котофеевну, і нехай вона мене ловить.

Потягнувся Кот-Котонай, глипнув Котофеевне. Пішла Котофеевна до мишкам, сам сів на камінчик, задер вгору задню лапу пальцем, заховав мордочку в черевце, став шукатися.

Блоховат був Кіт, строковат Котонай, співав пісеньку.

- Ми з тобою, кішка, станемо в серединку, а вони нехай за лапки тримаються і нехай крутяться навколо нас, я куди хочу, туди можу вискочити, а тобі буде двоє воріт, ось ці так ці, ну, раз, два, три - лови!

Пискнула мишка та з кона від кішки жиг! - закрутилася.

Кішка за мишкою, мишка від кішки, кішка наліво, мишка направо, кішка лапкою хвать мишку, а мишка:

- Брись, кішка! - так за ворота: - Що, кішка, з'їла?

Крутиться, вертиться, метається кішка.

Крутяться, крутяться, крутяться мишки, тримаються міцно за лапки, та далі по полю, та далі по травичці, та далі по купинах.

Заманює мишка-шахрайка кішку під Заячі вушка.

- Де ти, Кіт, де, Котонай! - Котофеевна кличе.

Втратили зовсім Кота-седоуса з виду.

Блоховат був Кіт, строковат Котонай, співав пісеньку.

Кішка з кона у ворота:

- Бережись, мишка, зловлю!

Мишка бігом, сиганула - живо-два - та в кін.

Кішка за мишкою, мишка від кішки, крутяться, крутяться мишки, хитра мишка, плутиха, ось піддається, вже стрибнула кішка...

Стій! - березняк, Заячі вушка, Громова стрілка...

Туди-сюди, глянь, а мишок і немає - канули мишки.

Вигнула сердито Котофеевна хвостик, надула гидливо червоненький ротик, язичок нагострила: «Тут вони десь, а де, не зрозумієш».

- Щоб вас нелегка! - І пішла Котофеевна.

Йшла шукати Котоная, курликала.

Вянули вітри, пихало спекою.

А мишки вишкірив зуби, взялися за зуби.

Полкулька розгубили по дорозі - ека досада! - запитає з них Громова стрілка, не дасть їм залізні зуби.

Заячі вушка - біла стінка загороджували мишок.

І тихо гойдалися берези, обсипали на мишок золоті сережки, висли прохолодою.
Олексій Ремізов
ГУСИ-ЛЕБЕДІ


Ще до світанку, коли чорти билися на кулачки, і збиралася зоря в схід зійти, і підкидав вітер шовкової батогом, вийшов із лісу вовк у поле погуляти.

Канули чорти в яр, зайнялася зоря, викотилося на світанку сонце.

А під сонцем рай-дерево розпустило свій бузковий медовий колір.

Прокинулися Гуси. Попросилися гуси у матері в поле політати. Не перечила мати відпустила гусей у поле, сама залишилася на озері, села яйце нести. Несла яйце, не помітила, як вже день підійшов до вечора. Забідкалася мати, кличе дітей:

- Гуси-лебеді, додому! Гуси кричать:

- Вовк під горою!

- Що він робить?

- Качку щипає.

- Яку?

- Сіру та білу.

- Летите, не бійтеся... Побігли гуси з поля. А вовк тут як тут. Перейняв все стадо, потягнув гусей під гірку. Йому, сірому, тільки того і треба.

- Готуйтеся, - оголосив вовк гусям, - я зараз вас є буду.

Заблагали гуси:

- Не губи нас, сірий вовк, ми тобі за лапочка віддамо за гусячої.

- Нічого не можу вдіяти, я - вовк сірий.

Поскубли гуси травички, сіли в купку, а вже сонечко заходить, додому хочеться.

Вовк в ті пори собі точив зуби: иступил, ласуючи качками.

А мати, як побачила, що недобре сталося з дітьми, знялася з озера та в полі. Політала по полю, покликала, бачить - пір'ячко валяються, та слідом прямо й прийшла до гірці.

Стала вона думати, як їй своїх знайти, - у вовка були там і інші гуси, - думала, думала і придумала: пішла ходити по гусям так тихенько за вушко смикати. Який гусак пискне, стало бути, її - матернин, а який закукурікає, не її - вовків.

Так всіх своїх і знайшла.

Вже й зраділи гуси, ґвалт підняли.

Кинув вовк зуби точити, побіг посмитися, в чому справа.

Тут-то вони на нього, на сірого, і напали. Схопили вовка за боки, поволокли на гірку, розклали під рай-деревом та таку лазню поставили, не приведи Бог.

- Ви мені хвіст-то не відірвіть! - може гусей вовк, відбрикувався.

Поскубли-таки його добряче, уморились так знову на озеро: пора й спати лягати.

Піднявся вовк спіймавши облизня, пішов у ліс.

Вознила темна хмара вкрила небо.

А в темряві білі томновали по лузі дівки-пустоволоски та баби-самокрутки, поливали одолень-траву.

Вилізли на берег водяники, познімали з себе тіну, сіли на колоди і попливли.

Ішов сірий вовк, спотикався про межу, думав-гадав про Івана-царевича.

На озері гуси уві сні реготали.
of your page -->

Популярні поради

загрузка...