http://poradumo.pp.ua

Online Журнал-Світ порад.
Головна сторінка
» » Розповіді про війну для школярів. Розповіді про взяття Берліна

Розповіді про війну для школярів. Розповіді про взяття Берліна

Розповіді про війну для школярів. Розповіді про взяття Берліна


Розповіді про переможних боях Російської армії над фашистськими загарбниками у Берліні. Оповідання для середнього шкільного віку.

Бєлкін. Автор: Сергій Алексєєв


Цей бій розгорівся на перехресті берлінських вулиць. На одному з кутів тут височів високий семиповерховий будинок. Увірвалися наші солдати в будинок. Захопили перший поверх. Штурмують тепер другий. Засіли фашисти. Наполегливо, з люттю відбиваються.
І все ж перемога була за нашими. Потіснили радянські солдати фашистів. Зайняли наші другий поверх.
Вороги відступили на третій. Намагаються наші на третій тепер пробитися. Захопилися боєм. А в цей час до хати несподівано вийшов загін фашистів і захопив перший поверх. Вийшло, на третьому поверсі фашисти, на другому - наші, на першому - знову фашисти.
Йде битва за будинок. Незабаром і до наших з'явилася допомога. Нова рота увірвалася в будинок. Відтіснили радянські солдати фашистів з першого поверху на другий, а наші - ті, що були на другому, - нарешті прорвалися на третій, відтіснили в свою чергу фашистів з третього поверху на четвертий.
Ось і вийшло: на четвертому поверсі фашисти, на третьому - наші, на другому - знову фашисти, на першому - наші.
Хтось сказав:
- Наполеон.
- Що Наполеон? - не зрозуміли інші.
- Тістечко наполеон, - уточнив перший.
Дійсно, є таке тістечко. Листкове воно, тобто робиться з різних верств солодкого тіста.
Сміються солдати:
- Дійсно, наполеон! Тільки дуже гаряче тісто.
Важким бій виявився за цей будинок. Втім, і за інші будинки теж бої не легше. Піднімалися наші бійці все вище і вище. Переходили з поверху на поверх. До самого даху майже піднялися. І тут затримка. Бачать фашисти - останній поверх. Далі - дах. За дахом небо. Б'ються фашисти смерть. Годину штурмують наші сьомий поверх. Не дається поверх впертий.
Пішли розмови: викликати саперів, знести, підірвати, знищити будинок. Нехай впаде, придавить собою фашистів.
І раптом-що таке?! Звідти, згори, з сьомого поверху на шостий назустріч нашим з автоматом в руці прорвався радянський воїн. Солдати смляться: так це ж Бєлкін! Старшина Бєлкін!
- Звідки ти, Бєлкін?!
- З неба, - сміється Бєлкін.
Кинулися солдати за Белкиним вгору на сьомий поверх.
Виявилося, виліз Бєлкін по водостічній трубі на дах. І ручний кулемет підняв. З даху проник на горище. З горища на сьомий поверх. Підняв виглядом своїм і вогнем у фашистів паніку. Пробив кулеметом дорогу до наших. Увірвалися наші бійці на сьомий поверх.
Дивувалися після бою солдати:
- По трубі на дах.
- Спритно ти, Бєлкін. Спритно.
Сміються солдати:
- На те й Бєлкін!



Три автомати. Автор: Сергій Алексєєв


Солдат Ковригін в стрілецькому взводі роками старший. Звуть у взводі бійці солдата «Батько», «Папаша». А частіше - «Батя».
Йому за сорок. І навіть більше. Давно сімейний. Давно одружений. Солдати-діти є у солдата.
Дивізія, в якій служив Ковригін, наступала на Берлін з півночі. Пробилися солдати через Панків. Це берлінський передмістя. Це великий район. Вийшли на Фрідріхштрассе - одну з центральних берлінських вулиць. Особливо наполегливі тут бої. Билися за кожен будинок. Попрацювала тут артилерія. Літаки бомбили вулицю. Від багатьох будинків залишилися тільки стіни. І все ж не здаються фашисти. Огризається кожен будинок.
Увірвалися солдати в один з таких будинків. Друзі кинулися сходами догори - звідти велася стрілянина. А Ковригін залишився внизу. Завдання - обстежити нижній поверх: немає внизу засідки.
Пройшов Ковригін з кімнати в кімнату. Пройти не важко. Стіни пробиті в багатьох місцях. Хотів повертатися назад. Раптом бачить: в підлозі отвір. Підвал крізь отвір чорніє. Глянув солдатів в отвір. Відсахнувся. Застрочили звідти кулі. Б'ють, як фонтан, як гейзер. Схопив Ковригін гранату. Знову до отвору. Тільки думав жбурнути гранату, так затихла в цей момент стрілянина.
Поберіг він гранату. Ступив до отвору. Не відповів підвал вогнем. Глянув Ковригін. Бачить: в підвалі сидять хлопчики. Троє. По автомату в руках у кожного. Дивляться, як з нори вовченята. Притиснулися один до іншого.
Знав про таких Ковригін. Не вистачає солдатів у фашистів. Закликали людей похилого віку і підлітків в армію. Автомати хлопчакам в руки:
- З вами бог! На ворога, молода Німеччина!
Не смиться війна на вік. Гинуть в боях хлопці.
Троє таких і попалися тепер Ковригину. Засіли вони в підвалі. Ясно солдатові: молодики розстріляли патрони. Тримає солдатів гранату. Гинуть в боях підлітки. Ось і цим прийшов кінець.
Хотів Ковригін кинути в підвал гранату. Глянув знову на хлопчаків. Сидять вони троє. Притиснулися один до іншого. Безвусих обличчя. Пташенята зелені. Не піднялася у солдата рука. Не кинув гранату. Цілі хлопці.
- Марш додому! Нах хаузі! - крикнув у підвал Ковригін.
В цей час нагорі почалася сильна перестрілка. Побіг Ковригін до своїх на допомогу. Вдало прибув. Допоміг гранатою.
Взяли незабаром солдати будинок.
Вже потім, коли вони виходили на вулицю, знову Ковригін згорнув до підвалу. Йшов обережно. Автомат на всяк випадок тримав на взводі.
Порівнявся з проломом. Зупинився. Глянув. Немає хлопчаків. Тихо в підвалі. Порожньо.
Присмився. Щось помітив. Що там таке? Бачить: три автомати в кутку лежать.
- Ковригін! Ковригін! - покликали бійці солдата.
- Тут я!
Повернувся до своїх Ковригін.
- Що там таке?
Змовчав, не сказав солдат, посмився на стіни, перекриття:
- Ех і міцна будівля!
Солдат Ковригін у взводі роками старший. Звуть у взводі бійці солдата «Батько», «Папаша». А частіше - «Батя».
Йому за сорок. І навіть більше. Давно сімейний. Давно одружений. Солдати-діти є у солдата.



«Сокира свого дорубится» Автор: Сергій Алексєєв


Їхня смізія пробивалася до рейхстагу. Рейхстаг - головне урядову будівлю фашистської Німеччини. Вперше слова про сокиру Степан Рудокоп почув під час штурму Зеєловських висот. Пригальмувалося трохи наше тоді наступ. Фашисти на висотах зарилися в землю, ми штурмували, наступали з рівнини з відкритого місця.
- Скоріше б прорватися, - кинув хтось із наших солдат.
Ось тут-то Степан Рудокоп почув:
- Дай термін. Сокира свого дорубится.
Повернувся Рудокоп на голос. Бачить - солдат, артилерист. Інші, що поруч з ним, - молоді. А цей старий. Точніше, літній уже був солдат. В зморшках обличчя. З вусами.
Запам'ятав Рудокоп слова про сокиру. Запали надійно в пам'ять. І правда, незабаром прорвали наші фашистську оборону на Зеєловських висотах, прорубали собі дорогу до Берліна.
Потім вже під самим Берліном, коли штурмували Шпрее, коли лізли на бетонні стіни берега і, здавалося, ось-ось не осилять берег, солдат знову ті ж слова почув:
- Сокира свого дорубится.
Визнав Рудокоп вусаня артилериста. Як знайомому, навіть махнув рукою.
І ось в третій раз знову почув ті ж слова солдатів.
Для оборони Берліна під час вуличних боїв у різних місцях Берліна фашистами були побудовані спеціальні укріплені приміщення - залізобетонні бункери. Це були своєрідні міські фортеці. Висота їх доходила до сорока метрів. Товщина стін перевищувала два метри. В найбільших бункерах могло розміститися до тисячі фашистських солдатів і тридцяти гармат. Всього по Берліну таких бункерів було чотириста. Найбільш великі з них знаходилися в центрі міста, прикривали імперську канцелярію і знаменитий берлінський рейхстаг.
У штурмі одного з таких бункерів, який закривав вихід до рейхстагу, і брав участь Рудокоп.
Сховалися фашисти в бункері, як за сімома замками.
Відкрила вогонь по бункеру полкова артилерія. Не страшна вона бункера. Снаряди як горох від стіни відскакують.
Підійшла важка артилерія. Дали знаряддя перші постріли. Бункер варто, не здригнувся.
- Так, нічого горішок. Дудки його розкусиш, - хтось сказав з солдатів.
Відразу відповідь була:
- Дай термін, сокира свого дорубится.
Повернувся Рудокоп на голос. Знову, значить, вусань зустрівся. Хотів, як знайомому, знову махнути рукою. Дивиться, а це зовсім не той, інший говорив солдат. І роками молодше. І брит під корінь.
Звернувся Степан Рудокоп до бійцеві:
- Звідки такі слова?
- Так дядько сказав один.
- А де ж дядько?
- Не стало дядька.
- Вбито?
- Убитий, - промовив солдат.
Зняв Рудокоп з голови пілотку. Схилив голову в пам'ять загиблого бійця. Хоч і бачив мигцем людини, так жалко йому вусаня солдата. Зачепила солдата пам'ять.
Добили наші бетонний бункер. Здалися фашисти в полон.
Знову зробили крок вперед солдати. Перед ними відкрилася площа. Там над Шпрее стояв рейхстаг.
Дивляться бійці на рейхстаг.
- Теж не солодкість, - хтось поліз до Рудокопу. - Теж не враз подужаємо.
Глянув на бійця, на рейхстаг Рудокоп:
- Сокира свого дорубится.
of your page -->

Популярні поради

загрузка...